Серед систем еритроцитарних антигенів, яких, за даними
Міжнародного товариства трансфузіоло- гів (ISBT),
на сьогодні відкрито і охарактеризовано 35, виділено три системи, які
найчастіше стають причиною імунологічної несумісності та гемолітичних
ускладнень при гемотрансфузіях і вагітності, через що належать до найбільш
трансфузійно значущих.
Найстаріша (за часом відкриття) система еритроцитарних
антигенів АВО має три особливості, які відрізняють її від інших систем, і які
вкрай важливо враховувати при підборі донора реципієнту.
Головною її особливістю є наявність природних антитіл
ізотипу IgM до відсутнього у даної особи антигена. Так, у осіб групи 0(1) відсутні антигени А, В, проте наявні
ізогемаглютиніни анти-А, анти-В. У осіб з групою крові А(ІІ) присутні
аглютиніни анти-В, з групою В(ІІІ) - анти-А аглютиніни. У осіб з IV групою
крові, за наявності антигенів АВ, ізогемаглютиніни відсутні.
Таким чином, ізогемаглютиніни анти-А, анти-В є складовою
частиною груп крові і підлягають обов’язковому визначенню при ідентифікації
групової належності.
Незважаючи на те, що інструкція [1] чітко регламентує
порядок визначення груп крові і підкреслює необхідність прямого і зворотного
методів, тобто обов’язкового визначення специфічності ізогемаглютининів для
підтвердження групи крові, саме зворотний метод з різних причин в деяких випадках
не використовується. Це призводить до помилки, яка може мати трагічні наслідки.
Причиною такої ситуації є те, що еритроцитар- ний антиген А
системи АВО має біля 15 слабких варіантів, найбільш розповсюджений серед яких
антиген А2 (слабкий), що зустрічається у осіб з групою крові А та
АВ в 12% випадків і погано аглютинується ізогемаглютинуючими сироватками групи
В [2].Небезпека помилкового визначення групи крові А2
А2В полягає ще і в тому, що при слабкому варіанті
А, в сироватці крові присутні анти- А аглютиніни (екстрааглютиніни) з частотою
зустрі- чаємості у осіб А2- 2 %, а в осіб А.В - 30 5 о
[2]. Поява таких екстрааглютинінів в сироватці крові і неясна аглютинація
еритроцитів в прямому методі може приводити до помилкового трактування групи А2та
А2В як 0 або В.
При наявності групи А2 у реципієнта або у вагітної
(породіллі), яка виступає в ролі реципієнта, необхідно переливати еритроцити А2
або 0; при групі А2В необхідно переливати еритроцити AJi. В
або 0.
Вкрай низька активність антигенів АВО або навіть їх
зникнення спостерігається у хворих на лейкоз, онкологічні захворювання, а
також у деяких вагітних.
У цих випадках слід враховувати другу важливу особливість
антигенної системи АВО. а саме, присутність антигенної субстанції у двох
формах: фіксованій на мембрані еритроцита і розчинній в біологічних рідинах
організму, зокрема в слинній рідині, де активність антигенної субстанції, генетично
незалежної від фіксованої на еритроцитах, в 300 разів сильніша [3].
В нашому інституті розроблено методику визначення групи
крові в слині при онкогематолопч- ній патології. Така методика використовується
і в судово-медичній експертизі.
Існує ще одна (третя) особливість еритроци- тарної
системи АВО - це подібність антигенів навколишнього середовища до структурних
компонентів АВН антигенів. Так, багато рослин, мікроорганізмів, тварин мають
парціальну або навіть тотальну антигенну подібність. Найбільшу небезпеку
становлять такі мікроорганізми, як стрептокок, стафілокок, сальмонела тифімуріум,
Helicobacter Імунізуючи організм під час інфекційного захворювання, вони викликають утворення відповідних антитіл, які при підборі донора in vitro можуть давати Несподівану аглютинацію і цим утруднювати підбір.
Враховуючи сказане, існує небезпека неправильного визначення групової належності та, в свою чергу, переливання іншогрупових еритроци-товмісних середовищ через низку вищенаведених факторів. Відомо, що близько половини ранніх гемолітичних посттрансфузійних ускладнень обумовлено саме неспівпаданням груп крові системи АВО, і уникнути таких небажаних наслідків можна шляхом дотримання інструкцій з визначення груп крові [1].
Антигени системи Резус визначалися в СРСР з 50-х років, минулого століття, «резус-фактор» вважався маркером всієї системи. Хоч антигени резус (D, С, Е, с, е, Cw, cw) були відкриті в середині XX століття, а на сьогодні їх існує близько 50, в нашій країні через невивчену частоту й імуногенність їм не надавали суттєвого значення при проведенні трансфузій [5].
Таким чином, серед існуючих у кожної людини 5 (у резус-позитивних) або 4 (у резус-негативних) антигенів системи Резус присутні т.зв. «мінорні» антигени, що зустрічаються в популяції з меншою частотою, але за силою імуногенності здатні викликати утворення антитіл у реципієнта і цим спричиняти гемолітичні ускладнення при гемо-трансфузійній терапії.
Таким високо імуногенним антигеном є мінорний «с»-антиген, який входить до фенотипу резус як у резус-позитивних (Д+), так і резус-негативних (Д-) осіб з частотою близько 80%. Отже, 20 % осіб (в перспективі — реципієнтів), що не мають даного мінорного антигену, є групою ризику імунологічної несумісності за цим антигеном. Характерною ознакою антигенів резус є відсутність природних IgM антитіл (на відміну від антигенів системи АВО!), тобто перша гемотрансфузія (або перша вагітність «с»-негативної жінки «с»-позитивним плодом) не викликає явищ несумісності і проходить без явних наслідків. Але повторні гемотрансфузії, які мають у складі еритроцитвмісних середовищ антиген «с», призводять до тяжких гемолітичних ускладнень через імунні IgG антитіла, що продукувалися в організмі реципієнта після першої (хоч і давньої, в дитячому віці) гемотрансфузії.
На сьогодні не існує способів специфічного лікування (імунопрофілактики) залежних від «с»-антигену резус системи засобів. Стратегічною мірою профілактики такої алоімунізації є перед-трансфузійне типування донора і реципієнта за всіма антигенами системи Резус, а саме, визна-
чення фенотипу резус, а також скринінг антитіл у реципієнта.
За даними літератури, частота анти-Д-антитіл як вірогідних провокуючих факторів несумісності за антигенами резус складає 80 % серед усіх антитіл, що виявляють в скринінгу під час гемотранс-фузій.
Якщо дотримуватися правила виявлення антитіл анти-резус, то ризик несумісної за антигеном D(Rh0) гемотрансфузії стає незначним, а сучасні технології, що базуються на використанні специфічних моноклональних антитіл, забезпечують стратегію проведення безпечного переливання еритроцитвмісних середовищ.
Імуногенність антигенів резус в убуваючому порядку можна представити як D>c>C>E >Cw>e.
Найбільш антигенним є резус фактор-антиген D(Rh0). Він зустрічається, за нашими даними, отриманими в ході виконання НДР: «Розробити заходи профілактики імунологічних ускладнень при проведенні гемотрансфузійної терапії» за програмою «Здоров’я нації» - у 84,83 %. Мінорний антиген «с» має частоту — 75,64 %; Е — 25,64 %; Cw — 5,84 %; е — 91,88 %.
Виходячи із наведених даних можна вважати необхідним, хоч на сьогодні ще нерегламентова-ним, визначення повного фенотипу-резус у кожного жителя України, що повинно забезпечити стратегію і тактику безпечного переливання еритроцитвмісних середовищ.
До трансфузійно небезпечних відноситься також антиген К системи Kell — високоімуногенний фактор, відкритий ще 1946 року видатними ізосе-рологами Кумбсом, Мурантом і Рейс. Символ «К» вибрано за ініціальною літерою прізвища жінки (Келлегер), яка народила дитину з гемолітичною хворобою, викликаною антигеном Kell. Цим було доведено його антигенність [3].
На сьогодні відомо близько 30 антигенів даної системи, але найбільше клінічне значення має антиген «К» . Він зустрічається в європейській популяції з частотою 5-12 %, через що привертав до себе мало уваги. Між тим глікопротеїди Kell мають відношення до цинквмісних металопротеїнів і подібність до т.зв. загального білка гострого лім-фобластного лейкозу. Це обумовлює близько 5% випадків післятрансфузійних ускладнень та гемолітичної хвороби новонароджених [6].
Результати наших досліджень свідчать, що частота антигену «К» у жителів м. Києва становить 5,8%. Особи, негативні за «К»-антигеном, становлять групу ризику алоімунізації, якщо їм буде перелито еритроцити від «К»-позитивного донора.
Особливу небезпеку така гемотрансфузія має для новонароджених, які потребують замінного
переливання. Імунна система у них ще недозріла і нездатна виробляти анти-К антитіла, але в міру розвитку імунне реагування призведе до імунного конфлікту.
Нами розроблено інструкцію з визначення антигенів «К» і алоімунних антитіл, яка опублікована у фаховому журналі [7] та перебуває на затверджені в МОЗ України [8].
Підсумовуючи, слід наголосити, що стратегічний напрямок попередження імунологічних ускладнень при проведенні гемотрансфузійної терапії полягає в фенотипуванні еритроцитарних антигенів донора і реципієнта та у проведенні скри-нінгу антитіл у реципієнта. Основними заходами профілактики алоімунізації новонароджених при замінному переливанні крові (еритроцитів) повинно бути визначення імунних антитіл у породіллі. ВИСНОВКИ
1. Частота алоімунізації, як і випадки гемолітичних ускладнень при проведенні гемотрансфу-зій, залежить від поширеності та імуногенності еритроцитарних антигенів систем АВО, Резус та Kell як найбільш значущих в трансфузіології.
2. Визначення зазначених антигенів, у тому числі і мінорних антигенів системи Резус, у донорів і реципієнтів - основне стратегічне завдання профілактичних заходів, які запобігають випадкам гемолітичних ускладнень.
3. Паралельно із типуванням антигенів еритроцитів необхідно проводити скринінг антитіл у реципієнта при селекції сумісного донора.
|
